Музей Тараса Шевченка

В роки війни уряд тричі повертався до музейної спадщини Кобзаря, ухвалювалися різні постанови про певні реорганізаційні заходи щодо цього, проте з різних причин вони не були реалізовані. А вже в останні дні воєнних дій – 27 березня 1945 року – з’явилася чергова постанова уряду про об’єднання Центрального державного музею Т. Г. Шевченка та Галереї картин Шевченка в єдиний літературно-художній музей. І лише через три роки по тому, 22 червня 1948 року, коли до цієї справи долучилися поет-академік Павло Тичина – тодішній міністр освіти, та не менш відомий письменник і громадський діяч Микола Бажан, що на той час обіймав посаду заступника голови українського уряду, було ухвалено ще одне рішення – про відкриття музею саме на бульварі Тараса Шевченка, 12.

Ця будівля у другій половині ХІХ ст. належала родині Терещенків – відомих меценатів та колекціонерів творів образотворчого мистецтва. Цукровий магнат і меценат Микола Терещенко придбав її у 1875 році. На замовлення нового власника  було проведено перебудову будинку в стилі Ренесанс. Після чого, зведена ще в 1840-х рр. будівля перетворилася на прекрасний палац і окрасу Києва. У просторих залах маєтку Микола Терещенко розмістив художню колекцію, яка включала картини  І. Айвазовського, І. Шишкіна, І. Репіна, В. Верещагіна. Після революції 1917 р. родина Терещенків емігрувала за кордон, будинок було експропрійовано і передано у державну власність.  Після війни, коли постало питання про розміщення музею Т. Шевченка,  було обрано саме цю архітектурну пам’ятку. Саме тут, у будівлі, де міг бувати Тарас Шевченко, 24 квітня 1949 року відкрито Державний музей Тараса Шевченка.

На той час його фондову основу складали об’єднані колекції Центрального державного музею Т. Г. Шевченка та харківської Галереї картин Шевченка. Крім того, фонди поповнилися оригінальними шевченківськими документами, різними матеріалами з музеїв та установ Чернігова, Дніпропетровська, а також оригінальними творами Тараса Григоровича, що збереглися в музеях Москви та Ленінграда. Словом, приступаючи у 1949 році до створення першої експозиції в теперішньому приміщенні, працівники музею мали у своєму розпорядженні майже 4 тисячі експонатів. Робота з облаштування експозиції тривала цілий рік, вона вперше подавала відвідувачам біографічний показ життя і творчості Тараса Шевченка, всебічно висвітлювала його творчість як поета, художника, мислителя, громадського діяча. Ця, перша, музейна експозиція діяла до 1982 року.

У 1982 році музей закрили на реставраційний ремонт, котрий тривав 7 років. Усі матеріали було перевезено до спеціальних приміщень на території Києво-Печерської Лаври. Приміщення реставрували за зразком будинку Терещенків, тож тепер у його інтер’єрі мало спільного із отим музеєм Шевченка 1949 року.

У 1989 році музей знову починає працювати, демонструючи відвідувачам нову експозицію. Її концепція кардинально відрізняється від попередньої, вигідної радянській владі, вона зорієнтована на розкриття життя та творчості Шевченка в контексті його доби. Автором експозиції є Анатолій Гайдамака – заслужений художник України, лауреат Шевченківської премії. З того часу кардинальних оновлень музею та його експозиції не було.

31 березня 2001 р. музей отримав статус національного.