Автор: Кулінська Юлія

Висловлювання на соціокультурну тему в публіцистичному стилі

«Мова народу – обличчя країни»

…Давні греки тих, хто погано говорив по-грецьки, вважали варварами. У цьому сенсі у нас суспільство майже всуціль варварське… Мова – це також обличчя народу… Життєво необхідно накреслити шляхетні обриси своєї культури.

Ліна Костенко

Справді, мова – це обличчя країни.

Мовлення кожної людини відображає її внутрішній світ, її духовне багатство, інтелектуальні здібності, а мова народу загалом  – формує уявлення про країну. Наскільки громадяни слідкують за станом рідної мови, її  чистотою та багатством, настільки держава розвинена на культурному рівні.

Кожному відомо, як на зовнішній вигляд обличчя людини впливає робота всіх органів: якщо у людини хвора печінка, то обличчя набуває жовтого кольору, порушена робота залоз – блідого, при захворюванні нирок з’являються набряки під очима, синюваті губи – ознака серцевої недостатності і таке інше. Так само на обличчі країни відображається культурна свідомість нації.

Коли громадяни турбуються про культуру своєї держави, роблять все для її розвитку, возвеличують красу рідного слова, тоді на обличчі країни засяє щаслива посмішка.

А коли народ забуває про свої обов’язки перед державою: не береже традиції, не шанує культуру, засмічує суржиком рідну мову, або взагалі нехтує нею, то на обличчі країни не може це не відобразитись. Воно смутніє і набуває хворобливого вигляду.  На жаль, саме так виглядає обличчя нашої України. Бо її населення не любить рідної мови. Саме так, не любить, тому що соромиться навіть говорити своєю солов’їною мовою. Вважають, що лише вчителі української мови та ведучі на телебаченні повинні використовувати її у своєму мовленні. Але ж кожен українець вносить свою частку у формуванні та збереженні української культурної спадщини.

Проте, що можна говорити про простих людей, коли навіть деякі державні діячі не вважають за потрібне досконало володіти мовою країни, в якій живуть і перебувають при владі?.. Не можу не згадати про нашого прем’єр-міністра… Його мова викликає здивування, обурення, насмішку, гнів. Складено стільки саркастичних анекдотів, пародій. Але Микола Янович цим не переймається. Це можна пояснити не інакше, як зневагою до українського слова. Вибачте за різкість, але я вважаю, що ця людина – найголовніший варвар у нашій державі, який подає «гарний приклад» для інших. Як можна боротися за чистоту мови, коли верхівка держави робить все для її занепаду, замість того, щоб навпаки заохочувати всіма можливими методами до її вдосконалення, збагачення.

Додає оптимізму те, що письменники не перестають формувати свідомість українців, вони невтомно переконують у важливості відновлення і збереження рідної мови, майстерно підкреслюють її красу і милозвучність. Це і Максим Рильський (вірш «Мова»), і Володимир Сосюра («Любіть Україну»), Василь Симоненко («Моя мова»), Павло Глазовий (гуморески «Мова», «Мова і язик») та багато інших. Хотілося б згадати поезію Івана Малковича «Свічечка букви Ї», яка має виразне національне спрямування. У ній порушено проблему збереження мови. Нашу мову зберегти від варварів так само важко, як уберегти вогонь свічки від вітру.

Отже, все залежить від активної діяльності людей на захист рідної мови, тому автор закликає до її збереження. У цьому – життєве призначення людини.