Вічне, невмируще слово Кобзаря
(Вивчення життя і творчості Тараса Шевченка у 9-му класі)
 

Зоя Шевченко, м. Київ

Хто хоча раз осягне Україну крізь призму Шевченкового світобачення, той перебуватиме в його духовному полоні до кінця своїх днів. Поезія Шевченка, витворена з національного грунту, емоційно наснажена, з широким використанням фольклорних мотивів, образів народної символі­ки, адресована кожному поколінню, а надто — те­перішньому. Шевченкові твори виявилися значно глибшими і складнішими від спрощеного уявлен­ня про них, яке впродовж десятиліть насаджувало­ся тоталітарним режимом у літературознавчій нау­ці, а відтак і в школі. Завдання словесника — допомогти учневі уявити Шевченка таким, яким бачили його сучасники, а також визначити роль, яку він відіграв у розвитку української національ­ної та світової літератури і культури в цілому.

У 9-му класі життєвий і творчий шлях поета вивчається грунтовніше і глибше, ніж у поперед­ніх. Потрібно основну увагу приділити тим творам Т.Шевченка, які нещодавно введені в шкільну програму, і принагідно звертатися до фактів біог­рафії поета, оскільки написання кожного твору пов'язане з певними життєвими обставинами, на­строєм, думками тощо. Безліч матеріалу про жит­тя і творчість Шевченка дещо ускладнює підготов­ку вчителя, який стоїть перед дилемою: чи дати якомога більше фактичного матеріалу про життя поета, чи простежити формування особистості українського генія як художника, поета, драматур­га, філософа, залучаючи біографічний матеріал.

У попередніх класах учні вже ознайомилися з певним матеріалом про життя і творчість Шевчен­ка і це вчителю слід врахувати. Водночас слід взя­ти до уваги і те, шо впрожовж кількох десятиліть у літературознавчих працях образ поета подавався дещо спотворено, обминалося його значення як національного генія-пророка, постать поета зо­бражали самотньою, позбавленою зв'язків з укра­їнським громадянством. Формування його осо­бистості ставилось у залежність лише від російських соціал-демократів. Водночас до­слідження життєвого і творчого шляху Т.Шевчен­ка, які раніше не були відомі, а зараз є у розпо­рядженні словесників, дають можливість повніше розкрити духовний світ поета, літературні і мис­тецькі вподобання, найближче оточення тощо. Тому бажано під час підготовки до уроків, присвя­чених вивченню життєвого і творчого шляху пое­та, максимально використовувати нові матеріали, звичайно, не відкидаючи відомі праці. Зокрема, розповідаючи про родину Шевченка, слід акцен­тувати увагу учнів на тому, що батько поета був людиною розумною і письменною, «не з бідного й не з темного роду». Живим втіленням давноми-нувшини був дід Тараса по батькові, колишній гайдамака, також письменний чоловік. Надзви­чайне враження на хлопця справила церковна книга Мінея, яку читали вдома по святах і зимо­вими вечорами. Для вразливої дитячої натури слухання оповідань про святих мучеників, що, не вагаючись, віддавали життя за Христову віру, від­кривало давній світ, повний героїчних подій і чу­дес та зворушливих, осяяних моральною красою, образів. Ще однією, можливо, цікавішою була для Тараса жива книга — оповідання діда Івана про «Коліївщину», повстання селян-кріпаків проти польських магнатів у 1768 р., учасником якого він був. Згадка про ці дідові оповідання в епілозі до поеми «Гайдамаки» яскраво ілюструє важливу сто­рінку поетового дитинства. Чутливий хлопець ще змалку глибоко сприймав те, що чув, умів пере­йматися людськими стражданнями, співчувати скривдженим.

Книгою життя для Тараса також була всім до­ступна, але не всім однаково зрозуміла українська пісня. Зраджений своєю верхівкою, закріпачений український народ був позбавлений можливості створювати національні культурні цінності і тому всі скарби своєї вікової культури зберігав у піснях про далеке минуле і тяжку сучасність. Саме в піс­нях зберігалися політичні і моральні ідеали укра­їнського народу, воскресала скасована козаччина, хай дещо й ідеалізована, але тим і привабливіша. Про відновлення козаччини мріяли кріпаки ще тоді, коли Тарас був малим хлопцем. У поетичних образах-порівняннях народ у пісні оцінював і ко­лишнє панування польської шляхти, і сучасне па­нування дворянсько-поміщицької російської мо­нархії. Отже, всі ці джерела, глибока вразливість натури, надзвичайна пам'ять не могли не позна­читися на поетичному і художньому таланті Шев­ченка. Вони наскрізно відбиваються в усій його творчості.

Розповідаючи про життєвий і творчий шлях поета, не слід поділяти його на Шевченка-поета і Шевченка-художника. Основне завдання полягає в тому, щоб показати органічну єдність, взаємов­плив і взаємозбагачення цих обох талантів генія. Відомо, що бажання малювати рано прокинулося в малого хлопця і не було звичайною дитячою за­бавою. Це був вияв внутрішньої потреби відтво­рювати лініями зорові враження, і ця потреба ні­коли, ніде, ні за яких обставин його не залишала. Згодом у нього не могло не виробитися переко­нання в тому, що він має хист. Це переконання зміцнювалося не лише як внутрішнє почуття, а й під впливом подиву і похвал ровесників і дорос­лих. Пізніше в нього з'явився твердий намір пере­терпіти все, аби навчитися бажаного мистецтва. П'ятнадцятирічним хлопцем Тарас ще був безпра­вним рабом, слугою свого пана, з яким вирушив до Вільна і Варшави, але він уже мав самостійний життєво вироблений ідеал — стати художником-митцем, а душа його жила в світі буйної фантазії, багатому і яскравому, наповненому звуками при­роди, образами її живої краси, поетичними обра­зами з народних пісень, кобзарських дум, історич­них переказів, сковородинських кантів, житій святих і Давидових псалмів.

Один з біографів Шевченка слушно спросто­вує думку про те, що Енгельгард не звернув увагу на мистецький талант хлопця, про що писав П.Куліш. Було якраз навпаки. Перебуваючи у Варшаві, пан віддав хлопця на навчання до видат­ного на той час художника Ф.Лямпі, що ще біль­ше зміцнило мистецьке покликання Шевченка, сприяло виробленню мистецького смаку. Повер­нувшись до Петербурга, Енгельгард віддає Тараса до маляра-декоратора Ширяєва, але на той час хлопець уже вмів добре малювати і був до певної міри кваліфікованим робітником, в чому переко­нався майстер, зробивши йому іспит. Тяжке жит­тя було в Тараса у цього грубого і жорстокого май­стра, проте дечого Шевченко в нього навчився, бо Ширяєв розумівся на декоративному мистецтві і добре знав техніку малювання. Саме в Ширяєва довелося хлопцеві вивчити російську мову, щоб прочитати шеститомний переклад енциклопедії античного світу.

Розкриваючи період знайомства Шевченка з Сошенком, слід звернути увагу на те, що предста­вив він хлопця Гребінці, завдяки якому Тарас про­читав усю існуючу тоді українську літературу: тво­ри Котляревського, Гулака-Артемовського, Квітки-Основ'яненка, Боровиковського, самого Гребінки, Гоголя, твори російської літератури, а згодом познайомив Шевченка з українським пат­ріотом з Полтавщини, професором Петербурзької Академії Мистецтв Григоровичем, який відіграв суттєву роль у викупі Шевченка на волю, профе­сором Академії Венеціановим, , що був родом з Ніжина, видатним художником Брюлловим, пое­том Жуковським. Таке середовище швидко впли­нуло на духовний розвиток Шевченка. Наступно­го дня після викупу він став учнем Академії Мистецтв, а згодом — молодим, відомим худож­ником.

І все ж Шевченко відчував бажання писати вірші. Багатий духовний світ, мистецьке оточення, ознайомлення зі світовою поезією, неймовірна ту­га за рідним краєм і, звичайно, покликання — все це підштовхнуло його до написання видатних тво­рів.

Далі характеризувати творчий шлях поета можна і за підручником, подаючи окремі додатко­ві факти, епізоди з життя, але не слід перенасичу­вати ними заняття. Додатковий матеріал подаєть­ся учителем або готується учнями лише в тому випадку, коли має принципове значення і безпо­середній вплив на подальшу долю поета або, якщо це матеріал з нових джерел, з якими учні ще не ознайомлені. Наприклад, розповідь про вихід у світ «Кобзаря» можна доповнити матеріалом, з книги  «Життя  Тараса  Шевченка.»*   Широким відгомоном у російській пресі й серед української інтелігенції відбилася ця подія. Шевченкова книжка, що стала предметом гарячих дискусій, похвал критики і водночас застережень щодо української мови та доцільності існування україн­ської літератури, серед земляків викликала справ­жнє захоплення. Як кожний молодий автор, Шев­ченко нетерпляче чекав рецензій, які з'явилися дуже швидко. Усі критики зійшлися на одностай­ному визнанні поетичного таланту автора «Кобза­ря», але деякі автори заперечували доцільність іс­нування української літератури, висміювали українську мову та шкодували, що такий поет марнує свій талант. Але навіть роздратовані кри­тики зазначали, що «якою б мовою він не писав, він — поет, який уміє відчувати й висловлювати відчуте гарним віршем; на кожному творі його ле­жить печать поезії, що йде просто до самого сер­ця». Відомий на той час письменник і перекладач П.Корсаков знав Україну, українську народну по­езію, твори українських попередників Шевченка і в своїй рецензії зазначив, що такі твори, які вмі­щено в «Кобзарі», «зробили б честь усякому імені в кожній літературі». Він стверджував, що ці тво­ри «написані в цілком національному дусі», шо вони «повні почуття, розуму, простоти, грації і широкої правди», і тому щиро вітав їх автора. Не всі земляки поета однаково сприйняли ідейне ба­гатство цієї невеличкої збірки, але всі були захоп­лені нею, як справжнім літературним скарбом. Зокрема, харківські поети Корсун і Костомаров, діставши «Кобзаря», як присіли на вулиці, так і з місця не зійшли, поки всього не прочитали, а ста­рий Квітка писав Шевченкові, шо йому «волосся на голові навстопужилося», коли читав кобзарські думи.

Особливо обурила Шевченка рецензія нового російського критика Бєлінського на деякі вірші «Кобзаря», вміщені в збірнику «Ластівка», який вони видавали разом з Гребінкою. У статті Бєлін­ського не було ніякого критичного аналізу мис­тецької вартості творів, тому що він погано розу­мів український текст, але це був тендеційний публіцистичний памфлет проти української літе­ратури. Критик прийшов до висновку, що вже не­має української мови, а є лише діалект просто­люддя, освічена частина українського громадянства «переросла українську мову» і гово­рить по-російському, а мужицьке життя для нього не цікаве. Найбільше Шевченка вразило те, що цей критик виступав проти «мужицької» тематики в українській літературі. Присвята ще не виданих на той час «Гайдамаків» Григоровичу стала для поета доброю нагодою, щоб ударити по ворогах-критиках і по Бєлінському зокрема. Написав її Шевченко, як видно, за одну ніч, під свіжим вра­женням прочитаної «рецензії» Бєлінського, зма­лювавши уявне ставлення майбутньої критики до своєї нової поеми. Тут доцільно прочитати уривок із вступу від слів «... Поглузують, покепкують та й кинуть під лаву...» до слів «... Я слухать не буду...». В чому сатирично-іронічний смисл цих рядків? Учні повинні самостійно дійти висновку: звину­вачення в тому, що поет пише якоюсь штучною, неживою мовою були дикі — писав тією мовою, «що мати співала, як малого повивала, з малим розмовляла», мовою, що її вживали мільйони йо­го земляків, якою органічно виливалися всі його почуття і в яку втілювалися самі собою образи, що їх створювала його мистецька уява. Зміст же всьо­го вступу до «Гайдамаків», звичайно, не зводиться до висміювання українофобів-критиків, він знач­но глибший і ширший. Але до цього вчитель ше повернеться в процесі аналізу поеми.

Для активізації творчої думки учнів, їм можна запропонувати самостійно дати відповідь на запи­тання: «Як могло статися, що Шевченко почав писати «по-російському» саме після всіх цих обу­рливих рецензій?». Для виконання цього завдання вчитель має порекомендувати учням конкретні лі­тературознавчі праці, в яких висвітлюються ці пи­тання, тим більше, що існує кілька версій і припу­щень з цього приводу, а учні в процесі підготовки можуть висунути й аргументувати свій погляд. З цього питання може навіть відбутися невеличка дискусія за участю вчителя, оскільки однозначної відповіді немає. Наприклад, Бєлінський твердив, що лише геній може черпати сюжети з українсь­кого народного життя, і тому найближче українсь­ке оточення мало переконати поета, що він здат­ний створити такий сюжет російською мовою. Російські критикани висловлювали здогадки, що Шевченко пише українською мовою не через вну­трішню потребу, а лише тому, що не володіє ро­сійською, про що він згадує в листі до Г.Тарнов-ського, обіцяючи йому поему «Слепая», написану російською мовою, «щоб не казали, що я їх язика не знаю». Могли відіграти роль і амбіції поета: здобувши визнання в російській літературі, він міг сподіватися на більшу увагу і до своїх українських творів. Є також припущення, що його російські друзі просто не розуміли української мови, а хоті­ли прочитати написані ним твори. Сам Шевченко висунув єдиний мотив: його гідність зачепила пі­дозра, що він не знає, крім української, ніякої ін­шої мови. В усякому разі своєю творчістю поет довів, що ніколи не збирався полишати свою українську творчість або бути двомовним поетом.

Можливо, що крім інших мотивів, які спону­кали Шевченка виступити з творами, написаними російською мовою, були й суто пропагандистські: хотів і росіянам показати українське минуле в правдивому висвітленні та й у деяких українських душах, що відцуралися рідної мови, збудити пат­ріотичні почуття.

Під час вивчення життєвого і творчого шляху Шевченка вчитель має розкрити учням таку дум­ку: недавній кріпак і неук потрапляє у товариство вільних, високоосвічених людей, переважно чу­жинців — поляків і росіян, і не втрачає народно­го почуття, навколо себе бачить чужу культуру, а не губить задатків своєї рідної, ознайомлюється з чужою літературою і культурою, а не піддається їхньому впливу, чує навколо чужу мову, а свою підносить на висоту досконалої літературної мови.

Маючи в своєму арсеналі досить багато літера­тури про життя і творчість Шевченка, вчитель по­винен ретельно відібрати необхідний матеріал, не перенасичуючи уроки інформацією, а поглиблюю­чи знання учнів про багатогранний талант генія української культури. Доцільно також використати праці, які лише тепер побачили світ. Переходячи безпосередньо до вивчення творів Шевченка, вчитель повинен домогтися не лише їхнього прочитання дев'ятиткласниками, а й гли­бокого розуміння змісту кожного, формування вмінь самостійно здійснювати їх аналіз, давати власну оцінку. Розглянемо це на конкретних при­кладах.

«Причинна» — перший відомий твір Шевчен­ка, написаний під впливом західноєвропейської (у перекладах Жуковського), польської та українсь­кої прочитаної романтичної поезії. Балада не по­требує детального аналізу. Учні мають самостійно визначити жанр твору і його ознаки. Основну ува­гу слід зосередити на виявленні творчої індивіду­альності поета. На відміну від інших балад, Шев­ченко хоч і звернувся до типового сюжету, зате з великою мистецькою майстерністю відтворив пси­хічний стан нещасливої дівчини із занадто чутли­вою натурою, що стало причиною її божевілля. Глибокий психологізм балади свідчить про винят­кову спостережливість автора і талановитий дар відчувати чужу душу. Слід звернути увагу учнів на витонченість форми балади, її народнопісенну основу і водночас високу художність. Учні діста­ють завдання простежити за образністю мови (лег­кість вислову, музичність, пластичність вірша, теплота кольору), художніми засобами творення образів (божевільної дівчини, наддніпрянського краєвиду, русалок), сплетених в єдине ціле. Мож­на дати учням завдання прочитати першу строфу й розкрити органічний зв'язок таланту художника і поета (наприклад, як автор передає враження бурі — цілком природного явища, коли небо схиля­ється до землі, а земля немов піднімається вгору, щоб досягти якоїсь дивовижної гармонії). Цікаво учням буде простежити звукопис хоча б першого рядка, в якому за допомогою багатого уявлення і чуття поета малюється картина реальної українсь­кої природи, що зрештою і є свідченням великого таланту — таланту творити.

«Катерина» — перша велика поема, що уві­йшла до «Кобзаря». Учні мають прочитати твір вдома, не одержавши попередньо ніяких запитань і завдань. У класі ж учитель під час короткої бесі­ди з'ясує з учнями, коли була написана поема і чому автор присвятив її Жуковському. Після цьо­го слід приступити до обговорення поеми за таки­ми запитаннями: Чи сподобався твір? Чим саме? Які почуття викликав? (жаль, співчуття, обурення й ін.). Які рядки поеми справили особливе вра­ження? В яких уривках висловлені думки автора? (Учні самостійно визначають ліричні відступи та їх роль у поемі.) Чому так легко читається поема? Як цього досягає автор?

Далі учні коротко переказують зміст поеми, даючи власні коментарі та якомога частіше звер­таючись до тексту, що дасть можливість учителю з'ясувати, чи правильно вони зрозуміли зміст, чи вміють через вчинки розкрити характери персона­жів, чи звертають увагу на зображувально-вира­жальні засоби, що їх використовує поет, чи вміють побачити автора за рядками тексту, зрозуміти йо­го почуття, ставлення до героїв (наприклад, чи обурюється автор поведінкою батьків Катерини? Чи лише співчуває своїй героїні? Які риси націо­нального характеру уособив автор у своїх персона­жах? Чи можна вважати Катерину жертвою обста­вин? Як сама героїня оцінює все те, що з нею сталося? (Простежте за внутрішніми монологами Катерини та її вчинками: чи є в них елементи са­мохарактеристики, самооцінки). Відповіді учнів мають бути розгорнутими, аргументованими, міс­тити власні судження, не обов'язково однозначні, нехай вони поміркують вголос, можливо, навіть посперечаються. Головне завдання — не зводити обговорення тексту до спрощеного, примітивного «засудження соціального ладу» того часу, пробле­ма має розглядатися значно ширше.

Одне з найболючіших питань, яке все життя гнітило поета і червоною ниткою пройшло через усю його літературну творчість — це питання су­спільно-моральної кривди, насилля. Слід зауважи­ти, що поема була написана в 1838 р. і на той час світогляд поета ще повністю не сформувався, він лише бачив сучасне України, знав про її минуле, але в чому причина всього, що відбувається — це питання, на яке він тоді ще не мав остаточної від­повіді.

Далі вчитель може дати учням самостійне творче завдання: визначити народнопісенну осно­ву поеми і її художність; знайти пейзажні картини в тексті і пояснити їх роль; відшукати приклади анафори, що їх'часто використовує автор, і пояс­нити, з якою метою вони вжиті у кожному наве­деному випадку; знайти в II розділі порівняння і пояснити їхню роль в змалюванні явища, події чи переживання дійових осіб; визначити віршові роз­міри поеми.

«Гайдамаки». Із змістом цієї найбільшої поеми Шевченка учні ознайомлюються вдома, обов'яз­ково використовуючи коментар, який міститься в кінці «Кобзаря», або книжку Ю.Івакіна «Коментар до «Кобзаря» Шевченка».* Самостійно «досліджу­ють» дев'ятикласники й історію написання твору.

Вивчення змісту поеми слід розпочати з тако­го запитання: «Що було незрозумілим під час чи­тання поеми?» Жодне незнайоме слово, прізвище, ім'я, які вживає автор, не повинні пройти повз увагу учнів, інакше вони не зможуть розібратись у змісті твору, його проблематиці, образах, зображу­вально-виражальних засобах, особливостях стилю поета. Особливу увагу слід звернути на «Передмо­ву», вступ та інтродукцію до поеми, ознайомитися з епілогом, тому що розгляд цих розділів допомо­же учням зрозуміти, що спонукало автора написа­ти саме такий твір, які джерела він використав, як сприйняла критика поему. (Про це вже йшлося на попередніх уроках).

Зокрема, в «Передмові» та «Епілозі» до поеми Шевченко розкриває історичні джерела твору та обставини його написання, зазначивши, що в основі їх — народні перекази, живі спогади діда-свідка й учасника великих подій. Безперечно, Шевченко не міг не ознайомитися з матеріалами, які, можливо, вже на той час були написані про Коліївщину. Інша річ, що поет міг взяти з них ли­ше окремі відомості, як геніальний художник слова він утілив їх у власну, глибоко оригінальну, самобутню інтерпретацію теми Коліївщини, що

цілком виправдано. Наприклад, сам Шевченко підкреслював, що Ярема Галайда — «вполовину видуманий» персонаж, але він утілює типові риси борця проти поневолювачів. Дехто з критиків стверджував, що в образі Яреми відчутні автобіог­рафічні риси, Залізняк і Гонта — історичні особи, проте автор наділяє їх рисами, які підказала йому образна уява, мистецький талант поета-романти-ка.Саме тому цей твір пройнятий думкою, почут­тями, дихає непідкупним натхненням і виблискує іскрами живої, розмаїтої і палкої фантазії. Шев­ченко надто захоплювався гайдамаками. Йому дуже хотілося виправдати їх перед закидом, що вони — звичайні розбишаки. Поет бачив їх оборонцями народної волі і не тільки суспільно-економічної, а й політичної. Можливо, цим зумовлене подекуди надмірне нагнітання негативних емоцій, які ви­кликають описи кривавих подій. На закиди по­льської критики, що Шевченко цією поемою хо­тів розбудити кровожадні почуття народу, поет ніби передбачав це і дав ясну відповідь у передмо­ві: «Серце болить, а розказувать треба; нехай ба­чать сини і внуки, шо батьки їх помилялись». Пе­редмова значно підсилює полемічний вступ до поеми, в якому поет дає гостру відповідь недругам української літератури — і реакційним шовініс­тичним критикам, і ренегатам панам-землякам. Змальовуючи в поемі події Коліївщини як спалах народного гніву і соціальної помсти гнобителям, автор водночас бачить у них трагічні наслідки на­ціональної ворожнечі між братніми слов'янськими народами. Але в Шевченка ворогують не українці з поляками, росіянами чи євреями. Серед ворогів свободи українського народу він бачив не лише чужоземних колонізаторів, а й представників української соціальної верхівки. Що ж до націо­нальних чвар, то поет звертається до громади, ма­ючи саме її на увазі: «Слава Богу, що минуло, — а надто як згадаєш, шо ми одної матері діти, що всі ми слов'яне...».

Одним із центральних моментів поеми є вра­жаюча картина страти Гонтою своїх дітей. Дехто з критиків звинувачував Шевченка в канібальстві. А коли простежити життя поета, стосунки з людьми, які його оточували, та й твори, які наскрізь диха­ють зворушливою любов'ю його до людей, триво­гою за їхню долю, то стає зрозуміло, що він сприймав війни, навіть за волю, як зло, яке при­носить багато лиха й страждань. Якщо проаналізу­вати події, зображені в поемі, то з'ясується, що зо­всім не канібальськими інстинктами керувався автор. Кривавий образ Коліївщини яскраво свід­чить, до якого лиха призводить людство суспільна і національна кривда. Поемою автор закликає сво­їх і чужих, щоб спам'яталися. Людинолюбна нату­ра Шевченка не дозволяла йому возвеличувати ге­роїзм народу, який так трагічно протягом століть бореться за волю.

Переконавшись, що учні прочитали і засвоїли зміст поеми, вчитель проводить обговорення тво­ру за такими запитаннями: 3 якою метою Шев­ченко написав вступ і чи має він відношення до змісту поеми? Чи можна назвати поему хронікою або ілюстрацією відомих історичних подій? У чо­му художність твору? В основі поеми — драма на­роду. Поясніть, як ви це розумієте. Чи варто поді­ляти персонажів поеми на позитивних і негативних? Аргументуйте свою думку. Як ви думаєте, чому Шевченко нагнітає негативні емоції аж до створення натуралістичних картин кривавих подій? Чи виправдовуєте ви вчинок Ґонти? Чим він керувався, страчуючи своїх дітей (жорстокість, жадоба помсти, вірність присязі, фанатизм)? Аргу­ментуйте свою думку. Чому Гонта розшукав тіла своїх дітей і поховав їх? (Почуття провини, жаль, каяття, почуття обов'язку або щось інше). Які по­чуття огортають Ґонту, коли він прощається з си­нами? (Тут можна пригадати «Тараса Бульбу» Го­голя, картину Рєпіна «Вбивство Іваном Грозним свого сина»). З історії відомо, що Гонта загинув від страшної кари. Чому Шевченко не показав цього в поемі? Чи посилює враження своєрідна композиція поеми, чи навпаки, заважає стежити за розгортанням сюжету? Які образи, на вашу дум­ку, найяскравіше виписані автором? (Маються на увазі лише персонажі). Як досягає цього поет? Якою уявляється вам постать автора в поемі?

Відповіді на запитання не повинні бути одноз­начними, але обов'язково аргументовані, підкріп­лені посиланнями на художній текст. У процесі обговорення твору вчитель має виявити, наскіль­ки сформовані вміння учнів уважно читати твір, визначати поставлені автором проблеми, засоби творення художніх образів тощо. Разом з тим учні повинні мати можливість якомога частіше мірку­вати вголос, вільно висловлювати власні думки. Під час вивчення поеми вчителеві слід широко ознайомлювати учнів з літературознавчими понят­тями, виробляти навички правильного викорис­тання їх в оцінці художнього твору. Починаючи з 9-го класу, учнів потрібно ознайомлювати з ба­гатьма критичними джерелами, написаними в різ­ні часи, автори яких висловлюють несхожі, часом навіть діаметрально протилежні погляди на один і той же художній твір, творчість письменника в цілому.

Проте не забуваймо, шо науково-дослідниць­кий інструментарій учня базується насамперед на його власній позиції, опертій на знання і вміння, на вироблених самостійно і за допомогою вчителя навичках-критеріях оцінювання художніх творів. Постійно дбаймо про вдосконалення цих умінь. За таких умов учень зможе, оперуючи відповідною аргументацією, підтримати або спростувати певну позицію, з якою виступає критик, навіть якщо йо­го ім'я загальновизнане і широко відоме. Це дуже важливо зараз, коли переосмислюється літературна спадщина і переглядаються літературно-критичні праці.
 

З журналу «Українська література в загальноосвітній школі» № 1’1999 1999р.