Як багато описано у творах великих митців людську красу… Скільки складено поезій, змальовано картин, виліплено статуй. Кожен намагається передати найкращі обриси обличчя і фігури як можна вдаліше.     Яскраві втілення ідеалів античної краси – це статуї Аполлона та Артеміди. Їхні тіла молоді та досконалі, думки – благородні. Типова риса грецьких зображень – це гармонія пропорцій, природна краса, молодість.     Жіночу красу зображували на своїх полотнищах Рафаель, Ботічеллі, Руссо… Немало письменників захоплювалися вродою своїх обраниць у рядках своїх неперевершених творів. Та вони розуміли, що красива зовнішність – це омана: Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса, Небезпечне оружжя — жіноча краса. Тільки мудрість, наука і старші літа Подають проти неї міцного щита.

     Так у творі «Притча про красу» Іван Франко ділиться своїми почуттями. Звичайно, зовнішня краса приваблює, полонить, але не слід забувати народну мудрість: «По одягу зустрічають, а по розуму проводжають». Так влаштована людська психологія: спочатку ми звертаємо увагу на «оболонку» людини, по зовнішніх ознаках вирішуємо, чи варто нам спілкуватися з цією особою, чи ні. Але як часто «яскрава обгортка» служить вуаллю для прикриття порожнечі душі… Як часто ефектна особистість, яка чарує з першого погляду, при спілкуванні гірко розчаровує, адже виявляється, що її внутрішній світ не наповнений почуттями, емоціями, духовністю, мудрістю, добротою, в кінці кінців. Крім того, може бути, що ця особа невихована,  нечемна, ще й егоїстична та самозакохана. Тоді така холодна краса тільки відштовхує, відлякує, і взагалі, нічого не варта.

    Приємно розмовляти з симпатичною людиною, але хочеться ще й отримати від цієї розмови щось корисне, цікаве, а це можливо лише за умови освіченості співбесідника, щирого серця.

    А іноді буває й так, що людина не справляє на перший погляд ніякого враження, а починаєш з нею спілкуватися — і ніби дивишся на неї іншими очима, адже вона має надзвичайно багатий внутрішній світ, притягує своєю харизмою, непідкупною щирістю.

    Якою б не була гарною людина, найпрекраснішим, найважливішим у її красі є внутрішній світ. Працелюбність, щедрість, повага до людей, оптимізм, почуття гумору... Ці риси характеру можна продовжувати до безкінечності. Внутрішня краса - це краса, яку ми не бачимо, ми можемо її тільки відкрити, поспілкувавшись з людиною. А взагалі, справжня краса розкривається не відразу і не кожному, а тому, хто може її побачити, відчути і зрозуміти. І не забуваймо, що з роками фізична врода змарніє, але ніщо не вплине на вроду духовну.

Юлія Кулінська