Софі була ровесницею його старшої сестри Катерини. А згадайте, що Тарас не дуже то дружив з хлопцями ровесниками, надаючи перевагу своїм   сестрам, яким він міг відкрити душу.Софі теж відносилась до Тараса так, як колись відносилась Берегиня-Катерина. Софі відносилась до нього,   як до свого Простодушного. Бачила, що хлопець дуже цікавиться книжками. Отож дозволилакористуватись книжками з бібліотеки Енгельгарда, щоправда, тільки у відсутності пана. Мало того, Софі  пояснювала Тарасу незрозумілі слова і вирази в польських книжках з домашньої бібліотеки. Саме тут вперше прочитав Тарас дві книжечки Адама Міцкевича, видані в Вільно у 1822 році.
 Та не тільки читати книжки дозволяла   пані Тарасу. У тогочасному вищому       світі ще спілкувались французькою.       Енгельгард навіть тримали гувернантку-француженку, яка вчила їх дітей манерам та французькій мові. Пані дозволила гувернантці давати Тарасу уроки французької мови. Недаремно ж згодом Елькан напише що Тарас вільно спілкувався французькою мовою.
Та якою не була б пані, але врятувати Тараса від того шмагання 7 грудня 1829 вона не могла, навіть, якби й хотіла. Та може, перед тим, як осуджувати пана за те шмагання і за те, що сам, що нечувано для дворянина, власноручно відлупцював Тараса, подумаємо, чому так сталось.
Та екзикуція дала змогу Софії зовсім відібрати Тараса від пана. Та, сказати по правді, це тоді потрібно було, здається, і самому пану. Справа в тому, що в Вільно приїхав уславлений Віденський художник-портретист Йоган Батист Лампі. Всі найславетніші й найбагатші панянки кинулись до нього робити свої портрети. Справа в тому, що Художник навіть сіру мишку міг зобразити прекрасною принцесою, при цьому вона залишалась схожою на саму себе.
Та за 55 річним художником водився один невеличкий грішок. Зробивши з тієї мишки красуню, він не міг встояти проти того, щоб не затягнути її в ліжко. Дівчата ж зачаровані його здатністю бачити в них ту Красу, не дуже – то й пручалися. Не було жодної, з портретованих Лампі, яка б проти нього устояла...Павло Васильович добре знав про це. Та, з одного боку, не зроби Лампі портрет Софі, вийде, що вона не з Перших у Віленському Світі. Зроби він портрет, так будеш з рогами. Отож вірність своєї дружини Павло Васильович вирішив зберегти за допомогою Тараса. Той повинен був невідлучно знаходитись при пані під час її візитів до художника. Пан вимагав від нього детальних звітів про поведінку і пані і художника. Що ж, Тарасу це доручення дуже сподобалось. По-перше він отримав змогу дивитись, як працює справжній Художник, а по друге отримав можливість довести пані, що він її справжній, вірний Друг. Отож він завжди розповідав пану, як скромно веде себе пані. Як художник нічого собі не дозволяє. Про Лампі ходив анекдот, що він дівчат малював оголеними, а потім вже замальовував на зображення одяг. Тому вони на картинах були такими об’ємними, неначе живими. Та погляньте на портрет Софі і побачите те ж саме.
Тарас старанно виконував наказ пана не відходити від пані під час малювання. З насолодою виконував. Який би хлопець відмовився спостерігати свою Богиню оголеною, а саме ж Богинею була для 15 річного хлопця красуня Софі. У спальню художника за ними він не ходив. Того вже пан не доручав. До того ж Тарас добре знав, що красень-ротмістр пишається своїми численними перемогами над світськими дамами, зраджуючи Софі направо і наліво. Отож на її зв’язок з Йоганном Батистом дивився як на справедливу помсту...
Та нарешті Лампі намалював портрет Софі. Так і залишилась вона на ньому вічно юною, трохи примхливою, красунею. Як прекрасний спогад про щасливу юнь, яка вже ніколи не повернеться. Скінчились Софіїні побачення. Скінчилась можливість Тараса дивитись, як працює справжній Художник, переймати в нього манеру письма. А вчитись малюванню і далі так хотілось...