Коли говорять про Шевченка, то здебільшого мають на увазі його поезії, картини, сухі відомості із біографії. Але чомусь рідко згадують про особисте поета. А він же так само, як і кожен з нас, почував піднесене почуття кохання... І не одна жінка полонила серце Тараса; не кожне кохання відзначилося на поезіях, але кожне залишило слід у душі і відграло значну роль у житті та творчості.

Серце митця було напрочуд чутливим до краси. А жінку Кобзар вважав «самым блестящим перлом в венце созданий». Тому й не дивно, що поет захоплювався жінками, вони хвилювали його уяву, викликали любов, прагнення створити свій куточок раю серед житейського пекла.

Першим сильним почуттям Тараса було його дитяче кохання до Оксани Коваленко. Вона стала Шевченковою Беатріче, а її особиста трагічна доля стала трагедією його серця. У віршах, присвячених Оксані, ''Мені тринадцятий минало'', ''Ми вкупочці росли'', ''Не молилася за мене'', створених на засланні, доторкаємося до особисто пережитого Шевченком. Ми вкупочці колись росли, Маленькими собі любились, А матері на нас дивились Та говорили, що колись Одружимо їх. Не вгадали. Старі зарані повмирали, А ми малими розійшлись Та вже й не сходились ніколи.