Із першим візитом він прийшов до старого приятеля професора Михайла Максимовича. Побалакали про життя, про плани на майбутнє. Невдовзі з’явилася й господиня — Марія. З нею стало веселіше. Вона грала їм на піаніно, співала. «Безманірна, — пригадував Тарас, — як жодна з актрис. І де він, старий антиквар, викопав таке свіже, чисте добро? І журно, й прикро...»
Після цієї зустрічі Тарас Григорович став у будинку Максимовичів частим гостем. Марія як рятівниця ввійшла в його життя. Вони одразу зрозуміли одне одного. Марія знала напам’ять всього «Кобзаря», любила картини Тараса, і їй захотілося самій бути на місці Закревської, Трощинської, Абази та інших невідомих їй красунь, що усміхалися з його полотен. А Тарас зі своїм козацьким характером завжди був душею компанії на вечірках у її будинку. І Марія закохалася в поета.
Невдовзі Максимовичі виїхали в Україну, і Тарас Григорович, забувши про Михайла, пише листа Марії, в якому просить знайти йому жінку, схожу на неї, щоб стала для нього берегинею, дружиною-коханкою. А невдовзі з’являється й сам. Марія почувалася як на сьомому небі. Тарас для неї був апостолом. Михайла ж ображало те, що його не помічали. І от поет і співачка стали коханцями. Тарас, виправдовуючи свій нечесний вчинок стосовно друга, пригадав слова одного з Блаженнійших: «Істинна любов завжди має рацію, навіть коли не має рації!»
Але челядь! Челядь почала стежити за господинею і гостем, нашіптувати вченому чоловікові, що його дружина в альтанці на кручі над Дніпром займалася з Тарасом любов’ю. Та професор не волів бути собакою на сіні. Замучений хворобою, що позбавила його чоловічої сили, він не міг виконувати подружніх обов’язків і заплющив очі на все, що трапилося. Але якось уночі він увійшов до спальні дружини й побачив поета, що спав на її грудях, і вигнав його з дому назавжди. Так було припинено зв’язок Тараса з Марією.
Промайнуло 9 місяців і в неї народився син Олексій, як дві краплі води схожий на поета. Михайло розумів, що це син Тараса, і бачити його не хотів. У 8 років Максимович віддає хлопчика до пансіонату Київської гімназії. Син Тараса Шевченка став відомим юристом. Мав п’ятеро дітей.

Мене ти в пелену взяла
І геть у поле однесла.
І на могилі серед поля,
Як тую волю на роздоллі,
Туманом сивим сповила.
І колихала, і співала,
І чари діяла... І я...
О чарівниченько моя!