Десять років солдатського побуту остаточно скалічили особисте життя поета. Замість вишуканого товариства він мав компанію п?яних офіцерів, замість вродливих панянок його оточували замурзані казашки. Шевченку минав 44-ий рік, коли новий імператор підписав указ про помилування, а він уже почувався страшенно старим чоловіком. Тарас ще й відпустив собі кошлату бороду, з якою справді скидався на старезного діда. Але, як то буває, мріяв про молоденьку дружину, поряд з якою хотів повернути свою минулу юнь.

Повертаючись до Петербурга, Шевченко на декілька місяців зависнув у Нижньому Новгороді. І тут сповна відчув свою популярність. Жіночки з місцевого бомонду навперебій замовляли йому свої портрети, а художник оцінював їх прискіпливим оком.

"Серед жінок, як на підбір, жодної не тільки красуні чи гарненької, навіть стерпної не зустрів. Потвори і, як видається, переважно старі діви. Бідні старі діви!", — такий запис у щоденнику зробив він під враженнями від жіночого товариства у Нижньому.

Але спраглий кохання поет таки знайшов у Нижньому Новгороді дівчину своїх мрій. Вперше він побачив її на театральній сцені 13 жовтня 1857 року. 16-річна актрисочка Катя Піунова здавалася йому ідеалом жіночої вроди.

Заради її театральної кар?єри він викликав до Нижнього знаменитого актора Михайла Щепкіна, і той впродовж трьох днів грав у спектаклях разом з нею. Про її акторську гру Шевченко написав захоплену замітку до місцевої газети, яку згодом передрукувала московська преса.

Він вблагав директора Харківського театру погодитися на умови актриси і зарахувати її до своєї трупи. Закоханий Шевченко зовсім втратив голову і готовий був полюбити усіх. "М.С. Щепкін, їдучи з Нижнього, просив мене полюбити його милу Тетясю, тобто Піунову, і я буквально виконав його дружнє прохання. А сьогодні, прощаючись зі мною, Кишкін зі сльозами на очах просив мене полюбити його смиренну улюбленицю Вареньку Остаф'єву. І після таких милих обов'язків я скучаю", — записав тоді Тарас у щоденник.

Але молода актриса виявилася надто невдячною, а може, просто не наважилася пов?язати своє життя з модним, але скандально відомим художником, який майже на тридцять років був старшим від неї. Врешті з 25-річним актором Максиміліаном Шмідтгофом вона переїхала у Казань, де й одружилися з ним.

Переживши гіркоту нерозділеного кохання, Шевченко продовжував пошуки молодої дружини у Петербурзі. Він мріяв придбати ґрунт біля Канева, збудувати хату з комірчиною-робітнею і жити разом з вірною дружиною. "Без жінки і над самісіньким Дніпром, і в новій великій хаті, і з тобою, мій друже-брате, я буду на самоті, я буду одинокий", — писав 46-річний Тарас у листі до свого троюрідного брата Варфоломія Шевченка за рік до своєї смерті.

До речі, однією з претенденток на шлюб із поетом була наймичка Варфоломія, Харита Довгополенко. Але 19-річна селянка вважала Тараса занадто великим паном і через те не погодилася на шлюб.

Останнім коханням поета була ще одна молода, 19-річна дівчина — Лукерія Полусмак, яка наймитувала в Петербурзі. Простакувату дівчину Тарас зваблював дорогими подарунками. Шевченко накупив їй сукна, капелюшків, туфель, перснів, білизни, сережок з медальйонами, коралів і навіть Євангеліє в білій оправі із золотими краями. Тільки за один день (3 вересня 1860 року) він витратив на презенти понад 180 рублів! Але крутійка не захотіла залишати столичного життя і переїжджати в Україну, щоб жити у селі. Вона покинула поета і вийшла заміж за перукаря Яковлєва.

Лише в 1904 році, по смерті свого пиячка-чоловіка, Лукерія Яковлєва-Полусмак, залишивши дітей в Петербурзі, приїхала до Канева і щодня приходила на могилу Шевченка.

Відвідуючи меморіал, у книзі відгуків одного разу вона залишила розпачливий запис: ? травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Подивись, подивись на мене, як я каюсь…". Але було вже запізно. Прикро, але справжня народна слава і жіноча любов прийшли до Тараса Шевченка тільки після його смерті.