На сьогоднішній день налічується 1384 пам’ятники Тарасу Шевченку у світі: 1256 в Україні та 128 за кордоном – у 35-ти державах.

В Україні найбільше пам’ятників встановлено на Івано-Франківщині – 201, за нею йдуть Львівська (193), Тернопільська (165) та Черкаська (102) області.

За кордоном найбільше пам’ятників встановлено у Росії – 30 (10 пам'ятників та 20 меморіальних дошок), Казахстані – 16, США – 9 та Канаді – 9, а також у Білорусії (6), Польщі (5), Молдові (4), Бразилії (3), Аргентині (3), Франції (3) та ін.

Перший пам’ятник Т. Шевченку було відкрито у 1881 році до 20-річчя від дня смерті митця у м. Форт Шевченко (Казахстан) під керівництвом І.О. Ускова, який був комендантом Новопетровського укріплення, коли Шевченко перебував там на засланні. В Україні перший пам’ятник Шевченку (його погруддя) було встановлено у Харкові у садибі Алчевських у 1881 році.

Починаючи з 1911 року традиційне скульптурне зображення Т. Шевченка – в кожусі та шапці, у похилому віці. З 1990-х років Т. Шевченка почали зображувати у молодому віці.

Одним із кращих зразків монументальної Шевченкіани у світі та найкращим пам’ятником Т. Шевченку в Україні вважається пам’ятник, встановлений у Харкові в 1935 році. Автори пам’ятника – скульптор Матвій Манізер і архітектор Йосип Лангбард. Він є одним із символів міста і водночас – яксравим зразком скульптури соцреалізму.

* У плані монумент являє собою своєрідну архітектурну спіраль з 11-метровим тригранним пілоном з фігурою Тараса Шевченка всередині і виступами по колу, що оточують пілон, на яких розмістились 16 динамічних статуй — високохудожніх зразків радянської пропаганди, які за задумом автора проекту мали символізувати людей праці та їхню боротьбу за свої права проти пригноблювачів — від непокірних, бунтарських образів з творів Т. Г. Шевченка до учасників першої російської революції 1905—1907 років та Жовтневої революції 1917 року, а велично-мажорна група, що складається з робітника-шахтаря, колгоспника, червоноармійця та жінки-робфаківки, є уособленням тодішньої сучасності, тобто «вільної праці та молодості нової України».

Серед закордонних пам’ятників найбільш цікавими і незвичайними є аргентинський (Буенос-Айрес, 1971) та італійський (Рим, 1973).

На першому – молодий Шевченко, в його постаті – напруження та пристрасне звернення до людей, поряд – скульптурна група «Гайдамаки», що є своєрідною ілюстрацією до образу поета. Це мистецьке рішення особливо вдале для пам’ятника, що знаходиться в іншому етнічному середовищі: супутні персонажі містять додаткову інформацію для глядачів, які мають обмежені знання про Україну, Шевченка, його твори. Автор – Леонід Моложанин.

Автор другого пам’ятника Уго Мацеї одягнув Тараса Григоровича в римську тогу, зобразив його трибуном-оратором, який, піднісши руку, звертається до присутніх із полум’яним словом. Таке «переодягнення» – образна констатація того, що Шевченко та його твори належать не лише Україні, а й усьому людству.