Не  гріє сонечко вже нас теплом,

І  соловейко більше не співає.

Золотокоса осінь за вікном

Барвисті фарби всюди розливає.

А два метелики сполохані

Блукають над квітами жваво.

Вони щасливі, бо вони закохані,

У вирій збираються птахи –

Край рідний пора залишати.

В траві метушаться мурахи…

Всім треба кудись поспішати.

Їх  не  лякає близька прохолода:

Знають, що час не спинить.

Квіти та небо – ось насолода.

Такі чудові та солодкі квіти,

Це казка, це феєрія, балет…

Як два  з блакиті  самоцвіти,

Кружляє тремтливо ОСІННІЙ ДУЕТ… 

                                                           Кулінська Юлія