Пливли небесні панорами.

Двадцятий вік борти хитав.

Дніпро,накреслений віками,

Під нами глибоко мовчав.
 

У ледь напруженім чеканні

На палубі стояли ми;

Вставав повільно вічний Канів

Урівень з нашими грудьми.

І ось,неспішно і велично,

Як тільки геніям з руки,

Тарас,неначе круча вічна,

Спокійно встав звіддалеки.

І так далеко видно стало-

Довкруж згоріла вщент імла.

Зоря Вітчизни в серце впала

І в землю й небо проросла.