Мені тринадцятий минало,

Як батько «Кобзаря» купив.

До ранку вся сім'я вдихала

Красу шевченкових рядків.

Лиш небо синє заіскрила

Рожевим сяєвом зоря.

Нас мати в школу спорядила

Й сховала в скриню «Кобзаря».

А я за партою у школі

Сидів І думав про одне:

Про тих ягнят, що пас він в полі,

І про життя його сумне.

І гнівом серце обливалось,

Я кляв панів, я клив царя,

А ввечері ми знов читали

Великі думи Кобзаря.

II

Жили ми мирною сім'єю

У вольній здруженій сім'ї...

Та раптом ворог над землею

Розправив пазури свої.

Безвусим я ішов солдатом

На фронт у той пекельний час,

Тоді мені сказали мати:

«З тобою піде і Тарас!»

Із скрині «Кобзаря» дістала

І пригорнула до грудей...

І МИ ПІШЛИ І ВІДСТОЯЛИ

Безсмертя ленінських ідей.

ІІІ

Йому тринадцятий минає,

Він ходить вже у шостий клас,

Неволі і журби не знає

Мій синьоокий син Тарас.

Він до ягнят іде у поле.

У нього мрії трударя...

А вечорами, після школи,

В бабусі просить «Кобзаря»,

і дістає старенька з скрині

Ті думи, що в серцях, живуть

Сідає вечір... Небо синє.

«Хрущі над вишнями гудуть».

Уманець Микола Павлович