НА СМЕРТЬ ШЕВЧЕНКА

Не предавайтесь особой унылости:
Случай предвиденный, чуть не желательный.
Так погибает по божией милости
Русской земли человек замечательный
С давнего времени: молодость трудная,
Полная страсти, надежд, увлечения,
Смелые речи, борьба безрассудная,
Вслед за тем долгие дни заточения.

Всё он изведал: тюрьму петербургскую,
Справки, допросы, жандармов любезности,
Всё - и раздольную степь Оренбургскую,
И ее крепость. В нужде, в неизвестности
Там, оскорбляемый каждым невеждою,
Жил он солдатом с солдатами жалкими,
Мог умереть он, конечно, под палками,
Может, и жил-то он этой надеждою.

Но, сократить не желая страдания,
Поберегло его в годы изгнания
Русских людей провиденье игривое.
Кончилось время его несчастливое,
Всё, чего с юности ранней не видывал,
Милое сердцу, ему улыбалося.
Тут ему бог позавидовал:
Жизнь оборвалася.      

НА СМЕРТЬ ШЕВЧЕНКА

Перекладач: П.Усенко

Ні, не сумуйте, скажу я по щирості! 
Випадок трапився трохи не бажаний. 
Гине дочасно від божої милості 
Краю російського син її вражений. 
З часу дораннього молодість трудная, 
Пристрастів повна, надій і захоплення... 
Смілі промови, борня безрозсудная, 
Довгі по тому часи поневолення... 

Все йому знане: тюрма петербурзькая, 
Допит, заслання, жандармів люб'язності, 
Сині, безкраї степи оренбурзькії, 
Ґрати залізні... У скруті, в незнаності, 
Вічно образи холодні приймаючи, 
Жив він солдатом - з солдатьми нужденними, 
Міг і загинуть від лиха щоденного, 
Певне, що й жив лиш того дожидаючи. 

Та, не зменшаючи гніту знедолення, 
Оберегло у часи поневолення 
Руських людей провидіння грайливеє, - 
Зникла пора його зла, нещасливая, 
Все, що від юності ранньої марилось, 
Серцю жадане, немов засміялося... 
Бог же позаздрив йому. 
І життя обірвалося.