Один раз я побував у Львові,

Та залишив серця там шматок.

Там культура процвітає й рідна мова.

Й бережуть її, як жита колосок.

Там "Червона рута" зігріває,

Заливають проливні дощі.

Там струмки смерічки обминають,

Як у нас - калинові кущі.

І Тараса нашого шанують,

Й "Кобзаря" читають кожен день.

В українських вишиванках там танцюють

Й прабабусиних співають там пісень.

І в собори ходять, як на свято,

Й Богу серце й душу віддають.

Працьовиті, добродушні, не пихаті,

Справжні українці там живуть.

А львів*янки, як волошки в житі,

Граціозні, чорноброві і стрункі.

Й замки, ніби бархатом покриті,

І природи запахи п*янкі.

Я живу у калиновім краї,

Де малий Тарас поетом став.

Львову лиш за те я поклоняюсь, 

Що культуру нашу не продав.

Що зберіг її, як рідну матір,

Як ікону, рушниками уквітчав,

Одягнув її в національні шати

Й в чашу незалежності поклав. 

Микола Штепан