Вітер з гаєм розмовляє, 
Шепче з осокою, 
Пливе човен по Дунаю 
Один за водою. 
Пливе човен води повен, 
Ніхто не спиняє, 
Кому спинить — рибалоньки 
На світі немає. 
Поплив човен в синє море, 
А воно заграло,— 
Погралися гори-хвилі — 
І скіпок не стало. 
Недовгий шлях — як човнові 
До синього моря — 
Сиротині на чужину, 
А там — і до горя. 
Пограються добрі люди, 
Як холодні хвилі; 
Потім собі подивляться, 
Як сирота плаче; 
Потім спитай, де сирота,— 
Не чув і не бачив.

[1841, С.-Петербург]