По улиці вітер віє 
Та сніг замітає. 
По улиці попідтинню 
Вдова шкандибає 
Під дзвіницю, сердешная, 
Руки простягати 
До тих самих, до багатих, 
Що сина в солдати 
Позаторік заголили. 
А думала жити... 
Хоч на старість у невістки 
В добрі одпочити. 
Не довелось. Виблагала 
Тую копійчину... 
Та пречистій поставила 
Свічечку за сина.

[Друга половина 1848, 
Косарал]