У 60-і роки більшість колишніх членів товариства відійшла від політичної діяльності.Володимир Антонович на початку XX століття вже не очолював український національний рух; Микола Костомаров(1817–1885), 1861 року тяжко переживаючи особисту драму, нічим не зарадив петербурзьким студентам, які виступили з протестом проти несправедливих умов реформи; Пантелеймон Куліш (1819–1897) фактично сховався на своєму хуторі, хоча й писав про політику та національні рухи. Виключно просвітницькою працею займався ректор Київського університету святого Володимира Михайло Максимович, який раніше своїм ентузіазмом надихав братчиків. Натомість Михайло Драгомиров — наприкінці XIX століття генерал-губернатор Київщини,Поділля й Волині — став «таємним Никодимом українства», розвиваючи в цих областях освіту й культуру. У 90-і роки провідною ідеєю було вже не загальнослов'янське єднання, а національна самостійність