Мій Шевченко

Феномен Тараса Шевченка виявляється в тому, що кожна людина творить свій власний Шевченковий простір. Ми читаємо поезії Кобзаря, розмірковуємо над його життям, страждаємо разом із його героями. І маємо особисті від­чуття від цієї знакової для кожного українця постаті...

...Шевченка розуміємо настільки,

наскільки розуміємо себе —

свій час і Україну в нім.

І. Драч

Вогненним словом правди розтривоженим

На клапті розривав полуду мли,

І мертвим, і живим, і ненародженим його послання писані були.

Сльозами й сміхом, гнівом і молитвами

Назовні виривалася душа.

Квітками і хрестами перевитими,

Рядками непокірного вірша.

До краю Україна доборолася,

Кругом народ замучений мовчав,

А він уже про волю юним голосом,

У бур'яні ховаючись, співав.

Собі на лихо перестав ховатися —

Дарунок Прометея підійняв;

Всього припало: мучитись, каратися,

І страху він, і розпачу зазнав...

За рай сердешний, за любов молився він,

Гніздо родинне в хаті над Дніпром,

Та громадянська світлоносна місія

Вела його самотності шляхом.

А ми з тобою, дорогий сучаснику,

Чи в Україні образі яснім

Сповна оцінюємо нині частку ту,

Що витворена, виплекана ним?

Він трепетної мови материнської

Непереможну силу осягнув

І ключ літератури української

Бурхливою рікою обернув.

Нехай же допоможе відродитися

В країні його спадок, заповіт,

У світову родину вільно влитися

І множити культури пишний цвіт.

Колишня її слава повертається,

Спадає з вуст печатка та з очей,

Хоч, певно, ще сердешна настраждається

Від ворогів та від лихих дітей.

Та ми краплини-сльози повертаємо,

Принісши вірність їй до вівтаря,

І словом тихим і незлим згадаємо

Її пророка-сина Кобзаря

Людмила Ярема