-- Хотілося відмовитися від стандартної біографії Шевченка. Ми розуміли, що Шевченко -- це вже бренд, це величезний штамп, і нам хотілося трохи відійти від цього штампа, -- каже автор фільму Інга Балицька. -- Ми розповіли не тільки про Шевченка, а про культ Шевченка. Відтоді як його не стало, протягом багатьох століть, кожна влада й кожна партія вважала його своїм. Ми намагалися показати Шевченка-людину -- на відміну від Шевченка-ікони.

Автори документального фільму намагалися не говорити про те, що й так відомо, -- про талант Тараса Григоровича, про його нелегку долю кріпака. Вони акцентували на людських якостях Шевченка, розповідаючи про нього як про живу людину, яка мала як сильні сторони, так і слабості. У фільмі йтиметься й про невпоряджене особисте життя поета, й про його пристрасть до чужих жінок, й про «особливе» ставлення до релігії та Бога.

На думку творців картини, Шевченко любив усіх -- і нікого. Він жив у чужих будинках, бенкетував на чужих балах, кохав чужих жінок. Вічний жених і нікому не чоловік. Вічна стороння особа, емігрант, чужоземець. Кріпак, солдат, художник, поет. Він блукав між людьми, усім друг -- і нікому не рідний. Його любили усі -- і ніхто. Та й сам себе він недолюбляв. Такі думки проходять крізь увесь сюжет документальної стрічки.

Ставлення Тараса до Бога -- це окрема історія. Існує вислів: «Бог не любив Шевченка, Шевченко не любив Бога, так і жили обидва...» Але насправді, усе було набагато складніше. Православна церква обвинувачувала його в богохульстві. Але біблійні мотиви пройшли крізь усю творчість Шевченка: вони є і в його поезії, і в малюнках. Бог для Тараса -- це, насамперед, справедливість.

Талант поета, здавалося, був посланий Шевченку згори. Він сам своє покликання бачив зовсім не в поезії, яка його прославила. «Дивне, одначе ж, це всемогутнє покликання. Я добре знав, що живопис -- моя професія, мій насущний хліб, -- писав Тарас у своєму щоденнику. -- І замість того, щоб вивчити його глибокі таїнства, та ще й під керівництвом такого вчителя, яким був безсмертний Брюллов, я складав вірші, за які мені ніхто гроша не заплатив, які, зрештою, позбавили мене свободи і які, незважаючи на всемогутню нелюдську заборону, я все-таки нишком базграю».

Зрозуміти Шевченка до кінця так ніхто й не зміг, навіть він сам. Він сьогодні так само невловимий, яким був і за життя. Він обдурив і мертвих, і живих, і ненароджених...