Тарасові слова – то правда жива.

 Тарас Григорович Шевченко – Великий український народний поет. Життя нашого генія таке дивне, що  слухаючи про нього, можна було б сказати, що це якась легенда, коли б усе те не було правдою.

  Дата 9березня 1814 року пам’ятна в історії українського народу. Саме тоді посеред темної ночі, перед світанком, у селі Моринці, що на Звенигодщині, у хаті Григорія Шевченка, кріпака рана Енгельгарда, блиснув єдиний на все село вогник: народилася не нова панові кріпацька душа а Україні її Великий співець Тарас Григорович Шевченко.

   Безрадісним було дитинство Тараса. Тяжке кріпацьке життя. У 9 років Тарас залишився без матері, зазнавши тяжких знущань лихої мачухи. Коли хлопчику було 11, назавжди покинув його і рідний батько.

   Тарас Шевченко прожив усього 47 років, із яких 24 був у кріпацтві, 10 років мучився у солдатській неволі неволі на засланні. І лише 13 років Тарас був вільною людиною, 13 років волі…Ще з дитинства його тягнуло до малювання. Крейдою чи вуглинкою змальовував усе, що бачив. Та саме тут пощастило Шевченкові – його талант до малювання помітили видатні художники  зібрали 2500крб. і викупили його з кріпацтва.

   Шевченко навчався у Академії мистецтв, читає твори російських поетів Щ.Пушкіна, Ю.Лермонтова, М.Некрасова. У цей період він все більш задумується над гіркою долею рідного краю, над безправним становищем покріпаченого люду. Гнів на жорстоке панство, жаль та біль від споглядання мук, все це вилилося на папері у хвилюючих поетичних рядках.

   Його славні твори кликали до боротьби за волю. Мріяв поет про прекрасне майбутнє трудящого народу, але добре знав, що за це треба БОРОТИСЯ.

   У 1861 році на Україні страшним громом. Чорною хмарою печалі прилетіла сумна звістка. У Петербурзі 10 березня перестало битися серце яке боролося за волю та щасливе життя українського народу, Тарас Григорович Шевченко помер…

Свою Україну любіть,

Любіть її…Во время люте.

В останню тяжкую минуту

За неї господа моліть.