ШЕВЧЕНКО ЯК ПРОСВІТИТЕЛЬ

У цілому, просвітницькі ідеї Шевченка, висловлені ним у його російськомовних повістях, нагадують нам про те, що в середині XIX ст. відбуваються активні процеси, пов’язані з жіночою емансипацією, народною просвітою, формуванням різночинської інтелігенції. Ідеї Шевченка також спрямовані на видозміну національного, соціального, гендерного устрою тогочасного суспільства. При цьому, констатуючи моральне банкрутство дворянства в особі світських красунь, письменник апелює до середнього стану, і представниками його служать для нього чоловік-хуторянин та жінка-землячка. Така цивілізаційна настанова Шевченка носить усі ознаки модернізаційної програми. Шевченко, котрий пише й видає власним коштом 1861 р. свій «Букварь южнорусскій» та мріє про освіту й виховання земляків-українців: дещо інший Шевченко, аніж той, якого ми знаємо. Із пророка та Кобзаря, який стоїть над людьми і часами, він перетворюється на звичайну людину, котра промовляє до кола таких самих, як він. Як просвітителя і культурника, його цікавить національне, феміністичне і політичне виховання середнього прошарку тогочасного українського суспільства. Саме для нього мріє він писати, повертаючись із заслання, саме для нього він мріє створювати нові сюжети у своїх гравюрах. Отже, він пише у своєму щоденнику: «Чи ж має яке-небудь значення наш маленький вищий світ у сенсі національності? Здається, що жодного. А середній клас – це величезна і, до нещастя, напівграмотна маса, це половина народу, це серце нашої національності (…)». Саме від імені цього класу, ізсередини цього класу і до читачів, які до нього належать, і звертається Шевченко у своїх повістях.

Тамара ГУНДОРОВА, член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук