Надійна гордовитість тебе не полишає,

І ти не розумієш як це все проходить.

Кипіння в серці душу розриває,

І лиш холодний розум біль відводить.

Давай, ставай же на коліна,

Весь всесвіт через себе пропусти! 

Легкою стань, як та легка пір'їна, 

Думки свої на волю відпусти! 

Так хочеться усе мерщій забути,  

Слова ці дописати і піти,

Але ця правда тут повинна бути,

Неси її,щоб всім розповісти.

Будь нездоланною, як те глибоке море,

Але спокійною, ти не завжди будь.

Не смій нести у слові своїм горе

Та гірку правду показати не забуть.

Ніхто не знає зараз тебе справжню,

То ж ти не бійся все розповідать.

Забуть...Ну а за себе бідолашну

Будеш тихенько в подушку ридать.